День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій

24 листопада в с. Новосергіївка біля пам’ятника Голодомору зібралися працівники територіального органу, школи, дитячого садка, будинку культури, бібліотекар, діти та небайдужі жителі села, щоб не лише згадати, а й віддати данину пам’яті тим, хто передчасно, не з власної волі пішов із життя. В. о. старости Світлана Чернова, звертаючись до земляків зі вступним словом, закликала згадати поіменно всіх померлих земляків. Присутні вшанували пам’ять загиблих від голоду, запалили свічки, поклали квіти та солодощі до підніжжя пам’ятника…

Спогади тих, хто пережив роки голодомору:

«… 1932 рік  був урожайним, але з Москви прийшло розпорядження збільшити здачу хліба державі. З колгоспів вивозили все зерно, навіть, посівне. Забирали не лише колгоспне, а й те, що було по хатах, не залишаючи ні зернини.

Узимку 1933 року люди почали гинути від голоду. Не обійшла ця трагедія і наше село. Переживши напівголодну зиму 1932 року, селяни з нетерпінням чекали нового врожаю. Їхні надії не були марними: урожай в 1933 році був добрий. Колгосп «Марттин» швидко виконав основний план хлібоздачі і розрахувався по зустрічному плану. Передбачали дати на трудодень по 4-5 кілограмів зерна. Проте цього не трапилося, бо був нав’язаний новий непосильний план хлібозаготівлі.

Спеціально організовані бригади ходили по хатах,  вилучаючи всі мізерні продуктові запаси. Ось як про це згадує жителька села Берегова Ярина, інвалід, мати трьох дітей: «В грудні 1932 року в хаті не було нічого: ні окрайця хліба, ні картоплини. Почався голод. Діти почали пухнути від голоду. Помирали не тільки люди, й тварини, зокрема коні. Трупи коней вивозили  за село і там залишали. Якось я взяла сокиру і пішла  на це звалище тварин, щоб здобути м’яса. Прийшовши додому, я зварила це м’ясо, але поїсти ми не встигли. Опівдні прийшли активісти і почався обшук. Вони заглядали в кожну шпарину в надії знайти щось їстівне і забрати. З печі витягли цей казан з м’ясом, винесли його на подвір’я, вилили все серед двору і почали танцювати, приспівуючи при цьому. Все це робилося на очах голодних дітей. Діти плакали, дивлячись на це. Після того, як активісти пішли, я зібирала це м’ясо, помила його і ще раз переварила. Потім нагодувала дітей. Ось так ми і виживали…»

Дуже прикро було те, що активісти були жителями нашого села. Серед них: Брус Дмитро, Новіцький Євмен, Кошова Марина, Кондрашова Варвара, Лиха Анастасія, Прищепа Ганна, Гончаренко Микола, Хомутенко Кіндрат та  інші. Вони забирали не тільки продукти харчування, а й речі, одяг.

Про такий випадок згадує жителька села Новосергіївка Москаленко Ніна Савеліївна: «Не можу без сліз згадувати як влітку 1933  року активісти прийшли до нашого двору. Їстівного в хаті нічого не знайшли. І вирішили, що треба забрати в нас подушки, тепле одіяло, а з мене зняли спідницю. Я дуже просила і плакала, щоб не забирали одяг/мені в той час було 14 років/, але мої сльози не розтопили їхні черстві душі».

Щоб врятуватися від голоду, люди їли котів, собак, мишей, щурів. А влітку переходили на траву: їли щирицю, листя лободи, кугу та пагони виноградної лози.

Ось як згадує той тяжкий час жителька нашого села Кондрашова Ольга Іванівна: «Дуже тяжкий це був час. Люди пухли від голоду. Щодня умирало від чотирьох до восьми чоловік. Їх збирали і везли на цвинтар/ в селі залишилась одна конячина і одна повозка/. Хоронили їх в одній ямі, яку не засипали до тих пір, поки яма не заповниться. В багатьох людей очі були відкриті. Це було жахливе видовище. Страшно було закопувати людей з відкритими очима…»

В сім’ї Бондаренків було дев’ять чоловік. Всі померли, крім наймолодшої Тетянки, зараз вона вже померла ‒ це Горшньова Тетяна Петрівна.

Буксирні бригади ходили майже щодня. Вони робили безлад в домівках: ламали печі, руйнували підлогу, шукаючи заховані продукти. Але люди були дуже дружні, ділилися з сусідами останнім кусочком хліба. Тяжко згадувати ті часи. Тільки в нашому селі померло від голоду близько 500 чоловік. Відійшли в минуле страшні роки голодомору. Мало-помалу, заліковувало село свої рани. Населення збільшувалося. Люди працювали в колгоспі / в той час це був колгосп ім. К.Маркса/. За свою працю колгоспники на зароблений трудодень одержували по 2-3 тонни зерна на рік.