Баштанчани вшанували жертв Бабиного Яру

Сьогодні 79-ті роковини одного з найжахливіших символів Голокосту - масових розстрілів мирного населення в урочищі Бабин Яр у Києві, вчинені нацистами у 1941-1943 роках.

В Україні сотні скорботних місць, де у роки Другої світової війни лютував Голокост і проходили масові страти. Сьогодні пам'ять невинно страчених хвилиною мовчання вшанували голова Баштанської райдержадміністрації Олександр Славінський, його перший заступник Тетяна Калашнікова, секретар міської ради Людмила Луценко, голови районної та міської ветеранських організацій Лідія Андрєєва, Ганна Зюзько, директор Баштанського краєзнавчого музею Олег Требух, працівники райдержадміністрації та міської ради.

Бабин Яр — страшна сторінка в історії всього людства. Понад сто тисяч людей стали жертвами спотвореного світогляду та нелюдської жорстокості. Усі ми маємо пам‘ятати про цей злочин, щоб ніколи знову не допустити його жахливого повторення. Бережімо вічну пам‘ять про невинних.

ДОВІДКОВО

29-30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом, – ще близько 17 тисяч осіб.

Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинули чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 осіб. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, полягло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричних лікарень та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів.

За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».

Бабин Яр поряд із Освенцимом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.

Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні та є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів.