Семен Петрович Бойченко – «Король батерфляю»

27 квітня 2020 року виповнюється 108 років від дня народження Бойченка Семена Петровича - знаменитого спортсмена світового рівня, заслуженого майстра спорту СРСР, найвідомішого плавця світу в стилі батерфляй 1935-1941 рр., уродженця с. Мар’ївка Баштанського району. В скарбничці його перемог було 111 рекордів світу, Радянського Союзу і Москви.

Бойченко Семен Петрович народився 27 квітня 1912 р. в с.Михайлівка Херсонського повіту Херсонської губернії, нині с.Мар’ївка Баштанського району Миколаївської області. Плавати навчався на річці Інгул і був признаним авторитетом серед однолітків в плаванні на швидкість і дальність. Тому, коли настав час проходження військової служби, Семена взяли служити на флоті (1932 р.). Під час здачі норм на значок ГТО з плавання він показав рекордний результат. 1934 року двадцятидворічний моряк став чемпіоном Чорноморського флоту, а потім і переможцем всеармійської першості. Талановитого плавця відрядили до Москви в спортивний клуб Армії, до Центрального інституту фізкультури. С. П. Бойченко у складі збірної команди СРСР захищав спортивну честь країни.

Семен Петрович Бойченко був першим радянським рекордсменом світу з плавання стилем батерфляй. Результати плавання легендарного спортсмена протягом 1935–1952 років залишалися недосяжними для зарубіжних плавців. 8 листопада 1935 року на міжнародних змаганнях у Празі С.Бойченко проплив 100 метрів брасом за 1хв.12,2 сек., перевищивши офіційний рекорд Європи. Менш ніж через місяць в Москві він перевершив і світовий рекорд, показавши 1 хв.09,8 сек.

Влітку 1937 року бельгійське місто Антверпен приймало III Міжнародну Робочу Олімпіаду. У радянській делегації плавання представляв Семен Бойченко. У запливі на 100 метрів брасом він випередив найближчого суперника майже на півхвилини, потім побив світовий рекорд, який два роки належав американцеві Джіммі Хіггінсу (1.10,0). Досягнення заокеанського аса Бойченко перевершив на 2,1 сек. Голова бюро Антверпенської Робочої олімпіади Жак Нобель оголосив при її закритті, що Бойченко – відкриття цієї олімпіади.

20 червня 1938 року до Парижа на міжнародну спартакіаду, окрім футболістів «Торпедо», увійшли чемпіони країни по плаванню Клавдія Альошина і Семен Бойченко. Подивитися на водне свято і на плавців прийшло більше 60 тисяч парижан. Французи назвали Семена Бойченка «королем батерфляю», вважаючи, що він найкращий у цьому виді плавання. 1939 рік для Семена Петровича був пам'ятним. Цього року він одним з перших радянських плавців отримав високе спортивне звання заслуженого майстра спорту СРСР. Удостоївся він і урядової нагороди – ордена «Знак Пошани».
10 травня 1941 року відбувся останній світовий рекорд Семена Бойченка на 100 м, він проплив його за 1,05,1, а 20 травня він проплив 200 м брасом-батерфляєм за 2,29,8, що теж стало його останнім рекордом світу в плаванні. Перемог могло бути набагато більше, якби не війна. Семен Бойченко рвався на фронт, але він отримав наказ тренувати бойових плавців. За чотири роки ним було навчено більш як 10 тис бійців.

У вересні 1942 року в Москві пройшов чемпіонат столиці з плавання. Це були історичні змагання за участю в них С. П. Бойченка. Про це неодноразово повідомлялось у зведеннях Інформбюро країни для того, щоб підняти бойовий дух радянських воїнів. Ці змагання були найзначимішими у його спортивному житті. Медаль чемпіона Москви та грамоту за 1942 рік про присвоєння звання чемпіона м. Москви з плавання брасом на 100 м Семен Петрович Бойченко зберігав як найдорожчу спортивну нагороду.

Влітку 1948 року спортсмен бере участь у літній Всесоюзній Олімпіаді в комбінованій естафеті 3х100 (брас, спина, кроль) і знову він перший. Ці змагання у великому спорті для нашого земляка були останніми. В листопаді цього ж року він був заарештований і засуджений на 10 років виправних трудових таборів за обвинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації. Строк відбував в Солікамську (Пермська обл.). У 1956 році був реабілітований. Він повернувся у свій рідний «Спартак» на посаду тренера з плавання.

Останні роки життя С.П.Бойченко працював тренером, був почесним президентом Федерації плавання Москви, членом президіуму Федерації плавання СРСР, заслуженим працівником культури Росії.

Бойченко Семен Петрович пішов із життя 23 січня 1987 року, похований в Москві. На могильній мармуровій плиті великий спортсмен зображений у момент вдиху – кидка над водою. Знамениті «крила метелика» увічнені в камені.

У 2009 році в місті Баштанка Бойченку С.П. встановлено пам’ятник. Одні з вулиць м. Баштанка та села Мар’ївка названі на честь видатного плавця. 30 квітня 2009 року в Мар'ївській ЗОШ, якій присвоєно ім’я Семена Бойченка, відбулося урочисте відкриття музею, створеного на честь видатного земляка. 29 липня 2012 р. на березі річки Інгул встановлено пам’ятний знак. На ньому викарбувані слова видатного плавця: «У спорт великий мене дорога привела з цієї річки біля мого села». У 2012 році до 100-річчя від дня народження легендарного плавця XX століття в селі Чорноморка Очаківського району Миколаївської області ім’я видатного спортсмена було присвоєно плавальному басейну та встановлено пам’ятний знак.

28-30 жовтня 2016 року відбулася церемонія введення в Міжнародний зал слави світового плавання (ISHOF) імені Семена Петровича Бойченка – плавця світового рівня. Цього звання С. П. Бойченко удостоєний посмертно. Зал слави світового плавання (англ. International Swimming Hall of Fame and Museum) знаходиться в музеї історії плавання, розташованого в Форт-Лодердейл, штат Флорида, США. Музей присвячений історії плавання в Сполучених Штатах Америки та в усьому світі.

Тільки вперед!
Письменник Б. М. Раєвський у 1959 році написав повість «Только вперед», присвячену радянським плавцям. В книзі використані факти із життя неодноразового чемпіона СРСР, рекордсмена світу з плавання Леоніда Мєшкова, якому присвячена повість. Мєшков став прототипом героя книги Леоніда Кочетова, а прототипом спортсмена Віктора Важдаєва став наш земляк Семен Петрович Бойченко. Пропонуємо вашій увазі уривок з книги.

«Было еще рано — десять часов утра. Но в помещении бассейна уже собралось много народа. Тренеры, пловцы, болельщики стояли по бортикам бассейна, с напряженным любопытством следя за каким-то тренирующимся пловцом. Леонид с чемоданом в руке прошел на трибуну и тоже стал следить за пловцом. Это был высокий широкоплечий парень. Он так сильно загорел, что белые плавки резко выделялись на его смуглом теле. Плыл он брассом, но не как другие пловцы. У всех брассистов руки движутся под водой. А этот парень гребок производил, как и все, под водой, но обратное, холостое, движение рук делал не под водой, а на поверхности. Обе руки его одновременно стремительно описывали широкий полукруг в воздухе и погружались в воду перед головой. Тело пловца при этом поднималось, легко проносилось над водой и снова погружалось. Это был новый, эффектный и красивый стиль плавания. Движения рук пловца, когда они с силой вырывались из зеленоватой плотной воды и, вздымая мельчайшие брызги, проносились по воздуху, напоминали взмахи крыльев бабочки. В ярком свете огромных ламп брызги искрились и переливались всеми цветами радуги. И это еще более усиливало сходство пловца с огромной яркокрылой тропической бабочкой, летящей над водой. Недаром новый стиль так и называется: «баттерфляй», что значит «бабочка».
Леонид Кочетов и раньше изредка видел новый стиль. Некоторые ленинградские пловцы пробовали плавать баттерфляем, но без особых успехов. Они плыли «бабочкой» только первые двадцать пять метров дистанции, потом уставали и переходили на брасс. Чтобы все время выбрасывать тело из воды, требовалось огромное напряжение, большая физическая сила, выносливость и очень сложное, отточенное мастерство. Даже рекордсмен мира, американец Диггинс, считавшийся лучшим специалистом по баттерфляю, легко порхал над поверхностью бассейна лишь первые пятьдесят метров, а потом начинал задыхаться, широко, судорожно раскрывал рот и уже не летел, а тяжело скакал по воде. Леонид не отрывал глаз от пловца. С огромным вниманием следили за загорелым юношей и все остальные пловцы, тренеры, болельщики. Это казалось невероятным. Парень пролетел по бассейну уже более ста метров и, по-видимому, вовсе не устал. Руки его все так же легко и красиво описывали широкие полукруги по воздуху. Тело стремительно вырывалось из воды, и тогда был хорошо виден мощный торс пловца.

Проплыв сто пятьдесят метров баттерфляем, он остановился и оживленно заговорил со стоявшим на борту бассейна тренером. Кочетов с трибуны не разобрал слов, но уже самый тон парня, веселый и спокойный, после изнурительно-трудного заплыва поразил его. Таким ровным голосом не говорят усталые люди. Было совершенно ясно — этот рослый, плечистый парень открыл какой-то «секрет», позволивший ему овладеть «бабочкой». Но какой?
— Кто это тренируется? — спросил Леонид у соседа. — Не знаете? — искренне удивился тот. — Это новая звезда! Киевлянин Виктор Важдаев. Скоро о нем услышит весь мир! Так вот он какой — Виктор Важдаев! Имя его было знакомо Кочетову. Публика еще мало знала этого юношу, но среди пловцов уже полгода ходили слухи о каком-то исключительно способном киевском динамовце, обладающем большой силой, чудесной плавучестью, огромным упорством и отличной техникой. О нем уже рассказывали легенды. Наиболее горячие люди утверждали, что Важдаев, того и гляди, начнет один за другим, как орешки, щелкать мировые рекорды».