Олександр Синенький — захисник, який назавжди залишився в строю

Олександр Синенький народився 4 лютого 1987 року в селі Шевченкове-2 Баштанського району Миколаївської області.

З 1993 по 2004 рік навчався у Червонобаштанській загальноосвітній школі. Після її закінчення здобув професію столяра в Миколаївському професійно-технічному училищі.

Після навчання працював на Миколаївському суднобудівному заводі та проживав у Миколаєві. Із 2017 року працював у морському спеціалізованому порту «Ніка-Тера» оператором з очищення та сушіння зернових культур. У 2021 році вступив до Національного державного аграрного університету, де здобував спеціальність інженера-технолога.

25 лютого 2022 року, з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, Олександр був призваний на військову службу за загальною мобілізацією.

Він став до лав 123-ї бригади територіальної оборони Миколаївської області, 189-го батальйону, де обіймав посаду командира 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А7355. Військове звання — молодший сержант.

Олександр захищав Миколаїв, виконував бойові завдання на острові Зміїний, а також брав участь у бойових операціях на Донеччині, зокрема в районі Вугледара.

1 листопада 2024 року Олександр Синенький загинув під час виконання бойового завдання на острів Зміїний. Він перебував у човні під час руху поблизу села Дніпровське Херсонського району Херсонської області, коли в човен влучив ворожий FPV-дрон. У ту мить Олександр закрив собою двох побратимів, віддавши найдорожче — власне життя — заради їхнього порятунку.

Цей вчинок став останнім проявом його мужності — тієї мужності, яку він щодня доводив своєю службою, відповідальністю та готовністю захищати інших.

Олександр був мужнім, сміливим, справжнім козаком і сином своєї Батьківщини. Він любив Україну, свій народ і свою родину. Серед рідних, друзів, колег та побратимів користувався заслуженим авторитетом і повагою.

Його вирізняли щирість, відвертість, доброзичливість, оптимізм та невичерпна енергія. Він умів підтримати, допомогти, підбадьорити. Для побратимів був надійним товаришем, на якого можна було покластися у найважчі моменти.

Олександр любив спорт, відвідував спортзал, займався кікбоксингом. Сильний духом і тілом, він залишався людиною, яка понад усе цінувала дружбу, родину, побратимство та свою Україну.

За мужність і відданість військовій службі він отримав від 26 жовтня 2023 року нагрудний знак «Ветеран війни». Наказом №387 від 24 серпня 2024 року Олександр був нагороджений медаллю «За службу державі» №1704 — відзнакою Сил територіальної оборони України.

Для своїх близьких, друзів і побратимів Олександр назавжди залишиться щирим, добрим, усміхненим і світлим чоловіком, який умів дарувати радість і віру в майбутнє.

Він залишився у пам’яті рідних, у серцях побратимів, у вдячності тих, кого захищав, і в історії України.